Загальні особливості дитячої хірургії. Анатомо-фізіологічні особливості диятчого організму. Особливості анестезії дитячого віку.
Дитяча хірургія сформувалася на межі двох фундаментальних медичних дисциплін – хірургії та педіатрії. Вона є однією з найскладніших розділів медичної допомоги населенню і включає в себе ряд більш вузьких дисциплін: хірургія новонароджених, абдомінальна та тора кальна хірургія, урологія, травматологія, ортопедія, онкологія, серцево-судинна хірургія, нейрохірургія, пластична хірургія. За останній час з’явився і активно розвивається кардинально новий напрямок – внутрішньоутробна (інтраамніотична) хірургія плода, що в ряді випадків дозволяє позбавити дитину деяких важких вад розвитку, які є одними з основних причин перинатальної смертності. Взагалі, вади розвитку є надзвичайно складною проблемою дитячої хірургії через несумісність з життям при невчасній діагностиці та лікуванні. За останні роки вдалося досягти значних успіхів у хірургії новонароджених, перш за все завдяки розробці нових підходів у реанімаційно-анестезіологічному і методологічному забезпеченні. Основним напрямком хірургії новонароджених є рання і остаточна корекція вад розвитку.
Важливим і складним елементом роботи дитячого хірурга є діагностика захворювань. Серед іншого лікар часто стикається із труднощами при зборі анамнезу та об’єктивому обстеженні дитини. Це пов’язано зокрема із особливостями психоемоційного стану як самої дитини, так і її батьків, рівня їх освіченості та спостережливості, відносин у сім’ї тощо. Введення у медичну практику нових методів обстеження: ультрасонографії, сцинтиграфії, комп’ютерної та магніто-резонансної томографії, ендоскопічних технологій, – дозволяє значно покращити рівень діагностики маленьких пацієнтів.
Разом з цим існують істотні відмінності в патогенезі, кілінічному перебігу та діагностичних і лікувальних підходах при хірургічній патології у дітей порівняно з дорослими. При проведенні хірургічних втручань, навіть невеликих за обсягом операційної травми, діти вимагають адекватної анестезії, як правило, загальної. За влучним виразом В.А.Міхельсона, дитина „не повинна бути на своїй операції”. Це визначає відповідний алгоритм та обсяг обстеження дитини для безпечного проведення загального знечулення.
Будь-яке хірургічне втручання супроводжується завданням організму травми. Враховуючи незрілість та недостатній розвиток органів і систем, ця травма повинна бути зведена до мінімуму, зокрема завдяки використанню гідропрепарування тканин, електроножа, ультразвукового, плазменного скальпеля, біоклеїв, механічного шва, а також обмеженню застосування грубого інструментарію, сухих марлевих серветок тощо. Впровадження у дитячу хірургію лапароскопічних, торакоскопічних, ендоваскулярних та інших малоінвазивних методів лікування дозволяє значно зменшити операційну травму, а отже, і зменшити час післяопераційного лікування і реабілітації дітей.
Особливості хірургії дитячого віку базуються перш за все на анатомо-фізіологічних особливостях (АФО) дитячого організму різних вікових груп. Очевидно, що найбільші відмінності спостерігаються у новонароджених дітей, і поступово, по мірі дорослішання, вони наближаються до характеристик і ознак дорослого організму.
Нервова система у новонароджених, як і більшість інших систем організму є незрілою. Це полягає, зокрема, у морфологічній та функціональній незрілості центральних та периферичних відділів нервової системи, слабкій диференціації нервових центрів, слабкій мієлінізації нервових волокон, особливо рухових, недосконалості міжнейронних зв’язків, малих енергетичних запасах, недостаньому розвитку звивин головного мозку. У зв’язку з цим при різних захворюваннях виникає генералізація збудження в нервовій системі, о досить швидко може змінюватися на замежове гальмування внаслідок виснаження нейронів. Клінічно це проявляється переважанням загальної симптоматики над місцевою, а також однотипністю реакції-відповіді на різні за своєю природою чинники (інфекція, травма, різн...
